Блог Білозерської бібліотеки: Не важливо, що під маскою. Головне

“Корона” впаде - користь залишиться! #Білозерка #Бібліотека

Поняття «містифікації» частково рідниться з поняттям «псевдоніма»,
адже в обох ситуаціях автор має на меті створити оригінальний твір,
сховавшись за маскою іншої особи. Певно, всім відомо, що справжнє ім’я
української поетеси Лесі Українки – Лариса Косач-Квітка. Але не всі знають,
що і Шевченко мав псевдонім – Кобзар Дармограй, а Франко – Паула.
І таких письменників з таємними прізвиськами було чимало.

Сьогодні ми з вами зануримося у світ української літератури, а саме –
розберемо найвідоміші псевдоніми українських письменників.

Найбільша кількість несправжніх імен була зафіксована у часи сталінських
репресій. Але що змушувало українську еліту відхрещуватися від
справжнього імені та відкликатися на чуже: більша популярність серед
народу чи все ж таки цього вимагав режим?

Тоді ж, у часи Розстріляного Відродження, псевдоніми були виходом,
були шляхом до свободи. Адже друкуватися українською мовою
заборонялося, як і заборонялося критикувати діючу владу. З такими
правилами письменники-патріоти не хотіли миритися і були ладні
змінювати своє прізвище кожного разу, як тільки була загроза життю опісля
чергової провокаційної статті у місцевій газеті.

Сталінські репресії згубили справжні імена більше сотні українських
культурних діячів: Микола Фітільов (Микола Хвильовий), Павло Губенко
(Остап Вишня), Іван Лозов’ягін (Іван Багряний)…

Псевдонім – ім’я, використовуване людиною замість справжнього (даного при
народженні, зафіксованого в документах) у тій або іншій публічній
діяльності.

Панас Мирний – Рудченко Панас Якович
На походження його відомого прізвища, можливо, вплинуло місто, де народився письменник, – Миргород. У його метриці було написано відразу два прізвища: Мирний і в дужках Рудченко, але практично до самої смерті, крім близьких йому людей, ніхто не знав про те, що Рудченко і Мирний – це одна людина.
Олександр Олесь – Кандиба Олександр Іванович
Олесем його називала дружина. У результаті поет почав друкувати інтимну лірику (а згодом й інші твори) саме під таким псевдонімом.
Іван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван Карпович
У псевдонімі Карпенко-Карий поєдналися імена батька та улюбленого літературного персонажа драматурга — Гната Карого — героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»
Григорій Квітка-Основ’яненко – Квітка Григорій Федорович
Цей літературний псевдонім пояснює сам Григорій: “Взял себе прозвище по месту жительства; живу на Основе; и так, да буду Основяненко”, – писав він в одному з листів.
Марко Вовчок – Вілінська Марія Олександрівна

Існує декілька версій про походження її псевдоніма. Більшість

науковців й літераторів дотримується думки, що він базується на грі

звуків і трансформації прізвища:
Марко-вич – Марко-вичка – Марко Вовчок.
Хоча вінницький науковиць Василь Борщевський зауважував: “Цілком

ймовірно, що псевдонім письменниці походить від подільського села Вовчок”.
Так, поблизу Немирова є аж два села, що називаються Вовчок! Як відомо,

вона у навколишніх селах зі своїм чоловіком записувала від місцевих

жителів пісні, казки, легенди. Кілька пісень записано нею у Брацлаві й

Тульчині. До цих містечок вона могла потрапити , лише проїжджаючи

через обидва Вовчки.

Іван Нечуй-Левицький – Левицький Іван Семенович
У своєму дослідженні творчості Нечуя-Левицького, Валер’ян Підмогильний писав, що письменник “псевдонім собі узяв – Нечуй – аби панотець Стефан часом не довідалися… про пустобрьоху, сина-письменника”.
Микола Хвильовий – Фітільов Микола Григорович
Такий псевдонім Микола узяв собі саме тому, що у душі він був дуже співчутливим, вразливим і хворобливо замкнутим у собі. Не раз його сучасники описували його твори , як дійсно “хвилюючі й трепетні”.
Остап Вишня – Павло Губенко
Чому саме такий? Ніхто не знає, мабуть, просто сподобалось таке поєднання слів: тепле, українське, і аж посміхнутися хочеться. Принаймні, так пояснює походження псевдоніма внучка письменника. Ще існує такий варіант: “Свій вибір псевдоніма письменник пояснював тим, “що плід вишні солодкий і смачний, але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий сміх, а при потребі кісточкою з вишні затиснувши її у двох пучках, можна влучно стрельнути” (О.Слоньовська)
Іван Багряний – Лозов‘ягін Іван Павлович
Псевдонім обрано, як припускають, під впливом захоплення творами Миколи Хвильового — в текстах його улюблений епітет «багряний» виражав революційно-романтичне поривання.
Леся Українка – Косач (за чоловіком – Квітка) Лариса Петрівна
Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».

І як тільки вистачало фантазії письменникам змінювати імена? А дехто міняв псевднім по кілька разів, а то й десятків разів! Хтось називався прізвищем матері, хтось відносно місцевості, в якій жив, інші опирались на особливості свого характеру чи навіть зовнішності.

Так чи інакше прізвиська стали новим обличчям письменників і такими вони запам’ятались нам і до сьогодні.