четвер, 30 липня 2020 р.

Справжній друг — подарунок долі

Справжній друг — подарунок долі та найбільша удача в житті. Нестримний сміх, захоплюючі історії, сокровенні таємниці й лише вам зрозумілі словечка — з другом завжди є про що поговорити, кого згадати і чим розважитись.
Чи знаєш Ти, друже, що колись для закріплення дружби існували найрізноманітніші ритуали? Козаки на знак побратимства обмінювалися натільними хрестиками. Араби — зі спільного посуду з’їдали по дрібці солі.А скіфи скріплювали дружбу кров’ю.
На щастя, сьогодні, аби довести щирість дружби, на такі жертви зважуватися не конче. Пропоную нагадати другові про Твою любов та відданість надіславши товаришу хоча б повідомлення зі смайликами👭🤝👫🤝👬🤝



Як добре, коли друзі є.

Зійдемось, щоб погомоніти.

Розкаже кожен про своє

І якось легше в світі жити.

Радіємо, як добре все,

Журба на всіх, коли погано.

Життя нас далі в світ несе

І світить сонечко рум’яно,

Коли є друзі на землі,

І є кому поспівчувати.

Бо радощі свої й жалі

Їм можна щиро розказати.

І легше жити враз стає,

І сміхом виповнилась хата.

Коли у тебе друзі є,

То й на душі неначе свято.
Надія Красоткіна

вівторок, 28 липня 2020 р.

День Хрещення Київської Русі

   Згідно з «Повістю минулих літ», в 6496 році від сотворіння світу, тобто в 988 році, до Києва прибуло посольство Константинопольського патріарха Миколи II Хрисоверга, за участі якого відбулось масове хрещення містян у водах Почайни. Цю подію Україна відзначає 28 липня, у день пам'яті святого рівноапостольного князя Київського Володимира Святославича, як День прийняття Руссю християнства як державної релігії — День Хрещення Русі-України.

Незважаючи на те, що княгиня Ольга була хрещена в 955 році в Константинополі, її син князь Святослав Ігоревич дотримувався язичництва до кінця свого життя. Язичником був і його син Володимир (р. н. невідомий — 15 липня 1015), який почав правити в Києві в 978 (за «Пам'яттю і похвалою князю Володимиру» Якова Чорноризця) чи 980 (за «Повістю минулих літ») році, здобувши перемогу у династичній війні. Під тим же роком у літописі міститься оповідь про початки державного будівництва і першу релігійну реформу князя: на зміну численним культам слов'янських і неслов'янських божеств він запровадив пошанування пантеону з шести богів на чолі з Перуном. Після реорганізації державного культу Володимир повернув до складу своєї держави колишніх підданих і приєднав нові союзи східно-слов'янських племен і племінних княжінь, зокрема, хорватів і дулібів (981), в'ятичів (982), радимичів (984), завдяки чому Києву вперше були підпорядковані усі землі Русі. Закріпив свій успіх князь Володимир реформуванням законодавства та реорганізацією адміністративного управління, замінивши в центрах основних руських земель племінних вождів, що завжди тяжіли до автономії, на посадників — своїх синів і бояр.

Реформаторська діяльність Володимира свідчила, що на відміну від батька Святослава, який вважав, що його держава та столиця там, де перебуває його військо, він будував централізовану територіальну державу. Це потребувало освіченого чиновництва та єдиної релігійної структури, у формуванні якої розраховувати на підтримку язичницьких жерців, які змагалися з князем за нагромадження багатств та вплив на населення, Володимир не міг. Приблизно з середини 980-х років він почав схилятися до прийняття християнства, з офіційним впровадженням якого разом із культом єдиного бога Русь отримала б розвинуту систему єдиного церковно-державного права, ієрархічно структуровану церкву та священство, канонами зобов'язане підтримувати правителя своєї країни. Важливим хрещення було й з міркувань міжнародного статусу Русі, яка після походів Володимира на Волинь мала спільний кордон з володіннями західно-полянського князя Мешка І, хрещення якого у 866 році дало йому можливість укладати політичні і матримоніальні союзи з європейськими державами.

Безпосереднім поштовхом до хрещення Володимира став зовнішній чинник. 987 чи 988 року до нього звернувся за військовою допомогою імператор Візантії Василій ІІ Болгаробійця, який був змушений шукати союзника проти повсталого стратега Антіохійської феми Варди Фоки. Ставки були високі, династична усобиця загрожувала взаємним винищенням і Володимир, погоджуючись допомогти, скористався можливістю поріднитись з імператорською родиною через шлюб з «порфірородною» (приналежної до родини чинного імператора) візантійською принцесою, одружитись з якою «варвар» міг тільки охрестившись. Володимира виконав цю умову, отримавши у хрещенні ім'я Василь на честь імператора.

Одруження з візантійською принцесою високо підняло б престиж київського князя на міжнародній арені (збереглися відомості, що про сватання Володимира до Анни Порфірогенети при дворі французького короля Гуго Капета стало відомо вже 988 року), але, скориставшись допомогою Києва, — 13 квітня 989 року біля Абідоса шеститисячний загін, надісланий Володимиром, взяв участь в переможній битві Василія ІІ, — імператор угоду порушив, відмовивши Володимирові у шлюбі з сестрою. Щоб примусити Василія ІІ дотримати слова, влітку того ж року князь обложив візантійське місто Херсонес Таврійський (Корсунь) і восени здобув його. Імператорові довелося прислати сестру до Херсонеса, де Володимир взяв з нею шлюб, а місто повернув Візантії як викуп за наречену.

У шлюбі Вол


Навесні 990 року Володимир Святославич з дружиною повернувсядо Києва і взявся енергійно запроваджувати християнство. Його прийняття як державної релігії, а у вузькому сенсі — акт масового хрещення киян у водах Почайни, літописна традиція датує 988 роком. Проте достовірних фактів про ці події відомо небагато, тому точно встановити дату і місце хрещення ні Володимира, ні киян досі не вдалося. Прийнято вважати, що особисто він прийняв християнство 987 року у Києві, а хрещення містян відбувалося протягом 987-990 років як випробування на персональну лояльність своєму князеві: «аще не обрящеться кто заоутра на рѣцѣ … противникъ мнѣ да будетъ». Літопис зберіг натяк на те, що княжий двір охрестився раніше киян і своїм прикладом справив на них позитивний вплив. Загалом акт масового хрещення можна розглядати як завершальний етап столітнього процесу поширення християнської віри на Русі, що почався з хрещення «народу Рос» після невдалого набігу князя Аскольда на Константинополь 860 чи 867 року.

Після зміни державної релігії Володимир запровадив церковно-адміністративну структуру, яка функціонувала у Візантійській імперії та в країнах її культурного кола. Між 996 і 998 роками була утворена Київська митрополія, яка у диптиху (переліку православних церков) Константинопольського патріархату отримала №60 і була найбільшою серед підвладних йому церков. Очолювали її грецькі митрополити. За канонами Східної церкви митрополит був посередником між державою і церквою, але підпорядковувався патріархові і мав би узгоджувати інтереси Константинополя та місцевої влади. Тому дехто з київських митрополитів носив патріарші придворні титули, що свідчило про приналежність до вузького кола патріаршої ради. Такі титули зафіксовано на їхніх печатках: «протопроедр і митрополит Русі» Єфрем (1054-1068), «митрополит Русі і синкел» Георгій (бл. 1068-1073).

Київська митрополія поділялася на менші адміністративні одиниці, єпархії, яких у домонгольську добу було 15: Київська (заснована 988 року), Полоцька (992), Турівська (заснована до XII століття), Новгородська (до 1030 року), Чернігівська (імовірно заснована перед 1036 роком), Переяславська (перед 1054 роком), Білгородська і Юр'ївська (перші згадки у 1072 році), Ростовська (до 1077 року), Володимирська (Волинська, наприкінці 1080-х років), Смоленська (1137), Галицька (перша згадка у 1156 році), Рязанська (1198), Владимиро-Суздальська (1213) і Перемишльська (1219-20).

Прийняття християнства сприяло зміцненню зв'язків між окремими землями Русі та з європейськими країнами. Під його впливом збагатилася культура східно-слов'янських земель, набули поширення запозичені з Візантії церковно-державне право, писемність, література, гімнографія, живопис, архітектура. З часом Київ перетворився на центр нового культурного світу, що сформувався на теренах від Білого моря до Херсонесу і від Лемківщини до хребтів Уралу на основі синтезу місцевих традицій та візантійських впливів. Спроби позбавити його цього статусу розпочалися вже в середині XII століття, коли після розорення Києва монголами Владимир-на-Клязьмі став постійним осідком київських митрополитів. Проте домогтися від Константинополя згоди на перенесення кафедри на північ князі владимиро-суздальські, а пізніше – московські, так і не зуміли. Своєрідну сатисфакцію вони отримали аж у 1686 році, після Переяславської угоди, коли Київська митрополія була спочатку підпорядкована Московській патріархії, а в 1721 році — остаточно ліквідована з пониженням статусу до звичайної єпархії. Це остаточно позбавило Київ значення незалежного церковного центру.

Що стосується церковного пошанування особи князя Володимира, то на відміну від Західної церкви в ХІ-ХІІІ століттях на Русі, як і у Візантії, не існувало єдиної процедури канонізації святих. Дослідники вважають, що культ Володимира опинився «у тіні» раніше усталеного культу Бориса і Гліба і Володимира Хрестителя поминали у дні пам'яті його синів-страстотерпців. Епітет «святий» стосовно Володимира Святославича вперше застосовується у Галицько-Волинському літописі, у частині, датованій, імовірно, 1261 роком, а перша згадка про новгородський кам'яний храм «святого Владимира» — у Новгородському літописі під 1311 роком.

25 липня 2008 року в Україні спеціальним указом Президента Віктора Ющенка встановлено державну пам'ятну дату — 28 липня — як День Хрещення Київської Русі-України. 25 лютого 2015 року з нагоди тисячоліття упокоєння Володимира Святославича Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України» 28 липня.

джерело https://www.jnsm.com.ua/h/0728Q/

середа, 22 липня 2020 р.

"Карантин - не вирок читанню".

Під таким гаслом сьогодні пройшло онлайн-спілкування наших бібліотекарів на платформі "кімната" у фейсбуці. Не дивлячись на карантинні заходи, ми, все ж таки, знайшли можливість поспілкуватися. Запрошений на захід Юрій Федорович Дуднік, лікар-епідеміолог районного лабораторного центру, познайомив із захисними заходами в період пандемії, механізмом зараження вірусом і зі статистикою проходження хвороби COVID-19 в Херсонській області та Білозерському районі. А бібліотекарі, у свою чергу, розповіли про обслуговування користувачів з дотриманням санітарних та соціальних норм роботи закладу. Спілкування було цікавим та корисним. І тільки одна обставина затьмарила захід: за технічних причин не всі бажаючі бібліотекарі змогли долучитися до онлайн- діалогу. Прикро((.








пʼятниця, 17 липня 2020 р.

Перший крок до незалежності

30 років тому, 16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.
Через рік після цього Рада проголосувала за повну незалежність нашої держави.

Мовний закон і Декларація про суверенітет.
Декларації про суверенітет ухвалювали майже всі союзні республіки. У більшості випадків вони були першим кроком до проголошення повної незалежності та виходу зі складу СРСР.
Першими на цьому шляху були республіки Балтії. Ще 16 листопада 1988 року Верховна Рада Естонії ухвалила Декларацію про суверенітет. В цьому документі вперше в історії СРСР було проголошено верховенство республіканських законів над союзними.
В УРСР на початку перебудови зусилля громадськості були спрямовані на вирішення мовного питання. Під тиском суспільства 28 жовтня 1989 року Верховна Рада прийняла закон “Про мови в Українській РСР”. Цим законом українська мова ставала єдиною державною. Цікаво, що це зробив старий склад Верховної Ради, обраний ще до початку перебудови.
Навесні 1990 року швидкість політичних подій суттєво зросла. В СРСР вже починалися відцентрові тенденції. Обрані на вільних республіканських виборах парламенти Балтії почали відкрито говорити про демонтаж Союзу.
11 березня 1990 року Литва проголосила свою незалежність, що стало несподіванкою для союзного керівництва. Горбачов спочатку не знав як реагувати на цю ситуацію, яка вийшла за межі започаткованої ним перебудови.

Латвія відновила незалежність 4 травня 1990 року. 8 травня Верховна Рада Естонії також заявила про вихід зі складу СРСР.
15 травня 1990 року почала працювати нова, обрана на вільних виборах Верховна Рада УРСР. Однак в Україні тоді ще не йшлося про повну незалежність. На порядку денному було питання про ширшу автономію у складі СРСР.
У Раді 1990 року комуністи мали більшість. Слова монобільшість тоді ще не було. Опозиція у своїх критичних виступах використовувала назву “група 239”, яка мала нівелювати значення фракції комуністів. Чому 239? Бо саме такою була кількість нардепів комуністичної більшості.
355 голосів “за”
28 червня на сесії ВР розпочалося обговорення Декларації про суверенітет. Було очевидно, що Рада налаштована на ухвалення документу. Обговорення проєктів продовжувалося 29 червня, 5, 6, 9 липня. Паралельно з обговоренням у сесійній залі йшла робота в комітетах і комісіях Ради.
9 липня сталися кадрові зміни у керівництві ВР. Лідер українських комуністів Володимир Івашко звільнився з посади голови Верховної Ради УРСР. Це було пов’язано з тим, що Горбачов висунув Івашка на посаду заступника генcека ЦК КПРС. Як людина, яка була орієнтована на Москву, він не міг відмовитися від такої пропозиції. Хоча тоді можливо робота у Києві була більше перспективною для нього.
І от саме в цей час завершувалася підготовка тексту Декларації про суверенітет. Цікаво, що попри політичні розбіжності і влада і опозиція були одностайні у необхідності ухвалення такого документу.
Такий крок українського парламенту мав важливе значення для подальшої боротьби за вихід зі складу СРСР. Позицію Києва Москві було не так легко ігнорувати, на відміну від республік Балтії, чия роль в Союзі була не такою суттєвою. Декларація Верховної Ради показала, що на СРСР чекають великі зміни і прибічникам збереження імперії треба забути про «радянський народ».
Водночас українське керівництво тоді розглядало Декларацію як документ, який можна було використати під час переговорів про підготовку нової союзної угоди.

четвер, 16 липня 2020 р.

Нові надходження в період карантину

Отримання нових книжок - велика радість для користувачів і подвійна - для бібліотекарів! Та ще в обмежувальний період! Білозерська районна бібліотека отримала близько тисячі книжок за Державною Програмою та з обмінного фонду Херсонської обласної бібліотеки. Гончарівка поділилася краєзнавчим виданням, що містить твори місцевих авторів. "Програмні" книжки зацікавлять фантастичними та пригодницькими творами, розкажуть про події на Майдані у 2014 році, порадують дітей цікавими енциклопедичними виданнями. Серія "Інклюзивне навчання" стане у пригоді як батькам, так в педагогам - вчителям та вихователям. А завантаження-розвантаження-доставка - силами бібліотекарів. То ж, наші любі користувачі, чекаємо на вас! Приходьте за новинками, додержуючись протиепідемічних соціальних норм та використовуючи особисті захисні засоби. Бережіть себе! Якщо відчуваєте нездужання, краще залишайтеся вдома, а замовлення зробіть по телефону.








Цифрова освіта через бібліотеки


Любі друзі! Ви давно заходили на онлайн - платформу «Дія. Цифрова освіта»? Чи, можливо, взагалі, не маєте уявлення що це? Тоді рекомендую завітати за цим посиланням  https://osvita.diia.gov.ua/   Де кожен з вас може навчатись цифровій грамотності безкоштовно, корисно, цікаво та отримати сертифікат . Тож – ВПЕРЕД, до цифрових навичок, які ви зможете ефективно та безпечно застосовувати в роботі, побуті, навчанні, для особистісного та професійного розвитку. А спеціалісти Білозерської районної бібліотеки допоможуть Вам пройти лабіринтом цифрової трансформації.  





пʼятниця, 3 липня 2020 р.

Жива вода купальської ночі.

Івана Купала ніколи не змінював своєї дати – з року в рік він настає з ночі 6 липня і закінчується 7 липня.

  Колоритна атмосфера цього дня зберігається через очищення за допомогою вогню і води – найдавнішої форми магічних дій. Івана Купала – одне з чотирьох головних свят сонячного календаря. Це, мабуть, єдине язичницьке свято, що збереглося досі, та на яке майже не вплинуло християнство.

 Історія Івана Купала
 Спочатку, в часи, коли наші предки молились багатьом богам, свято Івана Купала відзначали у день літнього сонцестояння, тобто 22 червня. Цей найдовший у році день вважався магічним, а ніч напередодні обіцяла чудеса і магію. Святкування відбувалося на славу божества родючості з іменем Купало. З приходом християнства язичницькі боги поступово були забуті, змінилися і багато свят, їх суть і дата, коли Івана Купала відзначають. У церковному календарі день Івана Купала збігається з різдвом Івана Хрестителя (Предтечі), за старим стилем його відзначали 24 червня, а в сучасному календарі Івана Купала відзначають 7 липня, що взагалі не має ніякого зв'язку з літнім сонцестоянням.


У цей день прийнято гадати на судженого, тому незаміжні дівчата з особливим трепетом чекають купальську ніч.

Традиції та обряди

  • На сході сонця слід умитися або викупатися у річці. Ця процедура змиє всі захворювання з тіла, прибере прищі, зміцнить імунітет;
  • Щоб позбутися від тарганів, павуків та інших комах, що мешкають у квартирі, потрібно окропити ранковою росою стіну, ліжко, кути і підлогу будинку;
  • У ніч на Івана Купала дівчата ходили в ліс збирати лікарські трави і квіти. Знахарі переконані, що в цей період кожна рослина наповнюється незвичайною силою, здатною вилікувати від багатьох захворювань. Особливим попитом користувалися деревій, звіробій і ромашка;
  • У цей день прийнято було збирати квіти для ворожіння. Знайшовши квітку, дівчина клала її під подушку. Якщо бутон розпустився, це до швидкого заміжжя, а зів’ялий говорив про те, що дівчина не вийде заміж цього року;
  • Плели вінки, які пускали по воді. За традицією потрібно було назбирати 12 різних видів рослин і з них зробити вінок. Якщо він потоне – дівчина не вийде заміж в цьому році, якщо відплив від берега – наречений ходить зовсім близько;
  • Як тільки сонце сідало, молодь розпалювала величезне багаття. Тримаючись за руки, вони стрибали через нього. Якщо молоді люди “подолали перешкоду” не розтискаючи рук, значить судилося їм бути разом, а якщо навпаки – пара скоро розлучиться.
P.S.
А чи ви знали, що свято Івана Купайла - це український день Валентина?

  Рідновіри (язичники) стверджують, що в українській культурі є свої “рідні” свята-аналоги Дня Валентина. Люди, які шанують культуру наших предків, до сих пір їх відзначають, але не в лютому, а навесні та влітку.
Один з таких днів – свято слов’янського божества Ярила (23 квітня). Другий – свято Червоної гори (21 квітня). Свято Ярила вважалося чоловічим, Червона гора – жіночим. Символіка, яку вони несли в собі, схожа зі святом всіх закоханих.
“У цей день молоді люди придивлялися одне до одного, виявляли знаки уваги. Могли висловити в цей день свої почуття”.
Але на відміну від Дня Валентина, свята, які відзначали ще наші предки, мають свою історію і символізм.
“Всі ці дати пов’язані з аграрними культами, з природними процесами. Люди, святкуючи їх, демонструючи свою любов, хотіли допомогти природі прокинутися від зими і почати відроджуватися, почати новий цикл життя. Тому це не порожні забави, а усвідомлені дії, які мали під собою глибокий сенс”.
Ще одне з таких свят любові, яке більшою мірою, ніж Ярило і Червона гора, користується популярністю в українців – свято Івана Купала (в ніч з 6 на 7 липня). Його основні символи – чоловік і жінка, любов, сім’я.
“Так, на Купала молоді люди заявляли про свій намір завести сім’ю, продовжити рід, але все це відбувалося в нерозривному зв’язку з природою”

ФІЛЬМОГРАФІЯ:

-"Вечір на Івана Купала" — український радянський художній фільм-драма кіностудії ім. Олександра Довженка 1968 року. Варіації на теми оповідань Миколи Гоголя та українських народних казок. Режисер — Юрій Іллєнко.
-"Квітка папороті" — мультфільм 1979 року. 
-Ой,на Івана та Купала. Короткометражний фільм(LoveStory. )Короткометражний фільм за мотивами легенди про купальську ніч.Знятий ще у далекому 2013 році
- песня "Ночь на Ивана Купалу" к полнометражному мультфильму "Бабка Ёжка и другие"