середу, 29 листопада 2017 р.

Мала Батьківщина - це рідне село. Хай славиться нині і тим, що пройшло.



  У творчої людини є велике щастя – це народження нового твору: вірша, поеми, оповідання чи повісті. Тоді прискорено б’ється серце, душу переповнюють незвичні хвилювання, зникає весь світ, і думки шикуються в ритмічні строфи. Звідки вони беруться ? Хто їх надиктовує ? Як дізнатись? Це – одна з найбільших таємниць людської свідомості.
  З упевненістю можна сказати, що нічого вищого за щастя творення для справжнього поета чи прозаїка немає, як і для митця в будь – якій іншій творчій царині.
 «Блаженна людина, що любить свій край» - ці слова стали головним  меседжем літературного свята.
Кожна книжка місцевих авторів або книга про історію нашого краю, яка виходить друком – це приємна подія.
Так, напевно, і для
білозерської авторки Євдокії Константинівни Дубовалової важливою подією в житті стало видання історичної повісті «Моя Білозерщина». Сама Єдокія Констанитинівна відома своєю невтомною активністю і небайдужістю. Ось уже 30 років є незамінним активістом районної ветеранської організації. Жити з оптимізмом допомагає їй поетична творчість. 40 років вона є активним членом літературної студії «Біле озеро», а зараз ще й керівником. Часто Євд.Константинівна висловлює свої думки через поетичне слово. Має власні друковані видання, друкується в газеті Придніпровська зірка а також її твори входять в колективні 13 збірок. А ще шановна Євдокія Константинівна є керівником ветеранського ансамблю «Калина», бо крім поезії її творчу душу зігріває краса української пісні.
   29 листопада у Білозерській районній бібліотеці  презентували її книжку «Моя Білозерщина», у якій досліджуються сторінки історії нашого краю. 
Переважна більшість українців або народилися, або живуть в селах. Відходять покоління, приходять нові… Що ми знаємо про своє село? Чи дослідили його історію? Чи розповіли про видатних людей? Саме таке питання і поставила Євдокія Константинівна. І відповіддю на нього стало написання історичної повісті.
 Адже книги про історію «малої Батьківщини» - це як сплата боргу пращурам, сучасникам і потомкам, спроба відкрити віконце у своє минуле. З болеем чуємо, як зникають з карти, вимирають українські села. І що особливо прикро: зникають не тільки з карти, а й з нашої пам’яті. І ми просто права не маємо існувати безбатченками на цій землі…  Матеріали книги повертають нас у давнє минуле і не у таке вже далеке, але багатьом молодим вже, на жаль, маловідомий час. В кращому випадку для них це – історичні моменти, які спонукають до роздумів про минуле і сьогодення.  Адже пройде час - і своя дитина спитає: «А як воно було ото колись?» І що їй скажемо? Білозерчанам вже точно буде про що розповісти нащадкам.  
   Ми  дякуємо шанованій Євдокії Константинівні –за її клопіткий труд на благо усього району, і за те, що вона зробила для рідного села, не зважаючи ні на свій час, ні на кошти. Ми горді і щасливі, що маємо таку землячку. 














Поповнення фонду Олександрівської сільської бібліотеки.

       4000 грн. на поповнення бібліотечного фонду (85 книжок) – це, вроді б, нічого. Але, якщо надходження, хоч і невеликі, але щорічні, то це вже щось. От радіє олександрівська малеча! Адже більша частина книжок, придбаних на кошти з місцевого бюджету для Олександрівської сільської бібліотеки, саме для них. Та ще плюс кошти на підписку (кожного року!). І все це, завдячуючи Бирі Петру Івановичу, голові Олександрівської сільської ради, та депутатам. Стан культури рідного села, духовний та творчий розвиток підростаючого покоління, цікаве та корисне дозвілля дорослих читачів та юнацтва – ось на що звертає увагу місцева влада, розподіляючи бюджетні кошти. 


  

понеділок, 27 листопада 2017 р.

Сучасна бібліотека: звітуємо, обговорюємо, плануємо

     Здається, тільки нещодавно затверджували плани роботи на 2017 рік, а вже не за горами планово-звітна кампанія. Але це тільки здається. Насправді ж  пройшов рік творчої, натхненної, цікавої, насиченої роботи з читачами, громадою, співпраці з місцевою владою, закладами та організаціями. Рік написання проектів, участі та перемог у конкурсах, акціях, фестивалях.
     Про це, і не тільки, розповідали сільські бібліотекарі під час жвавого спілкування на районному семінарі-нараді по плануванню та звітності «Сучасна бібліотека: звітуємо, обговорюємо, плануємо», який пройшов нещодавно у районній бібліотеці. Цікавою та корисною була інформація про підготовку та проведення свята села в Іванівці, Микільському, Інгульці, Федорівці та селі Правдино. А ще Правдинська бібліотека гостинно зустрічала читачів з Миролюбівки (с. Радянське), які приїжджали з «дружнім візитом». Завідувачка Дар’ївської бібліотеки поділилася досвідом роботи «Бібліоняні», а Дніпровської – секретом (насправді секретами не діляться, але наші бібліотекарі – вкрай гуманні!) підготовки учасників конкурсів та фестивалів, які не тільки беруть участь в обласних та районних заходах, а й перемагають. В цьому році  Інгулецька сільська бібліотека  приймала участь в IV обласному конкурсі "Правові орієнтири" та здобула перемогу у номінації "Популяризація здорового способу життя". Підтримано проект"БібліоЗупинка" Кізомиської бібліотеки, мета якого облаштування зупинки інформаційним стендом, боксом для подарованих книжок, та столом для виставок. В Микільській бібліотеці організовано роботу двох любительських об'єднань - "Козачата-книголюби" та "Соняшник", у Надеждівській - Клубу фінансової грамотності, у Чорнобаївській - занять логопеда-психолога... 
     Всю цю інформацію бібліотекарі взяли на замітку, щоб, по можливості, скористатися у своїй роботі. Також вони отримали рекомендації по написанню річного плану роботи, організації бібліотечних заходів, їх форм проведення, настанови щодо здачі річного звіту.
     Шановні бібліотекарі! Бажаємо вам нових творчих задумів! Плануйте та втілюйте їх у життя! Чекаємо на вас у районній бібліотеці зі звітами та планами роботи, згідно графіка.











суботу, 25 листопада 2017 р.

Українська трагедія мільйонів людей.


 
       Найстрашнішою  катастрофою України  ХХ  століття став  штучно  створений  сталінським  режимом  Голодомор  1932  -  1933  років,  про  який  почали  говорити   публічно   лише  після  проголошення  Україною  незалежності.   Він  пройшов   майже  через  кожну  родину:  рід  одних  скоротився,  а  інших  -  завершився  взагалі.  Про  смерть  мільйонів  не   збереглось  жодних  документів,  як  і  могил.   Лиш  загальна  статистика  та   неідентифіковані  масові  поховання.
        Національний  музей  «Меморіал  пам`яті  жертв  голодоморів  в  Україні»  у  м.  Києві  було  відкрито  у  2002  році .   Музей  є  єдиним    із  музейних  закладів,  який  Указом  Президента  України  від  22  серпня  2002  р.  № 746  «Про   Державний  Протокол  та  Церемоніал  України»  включений  до  Державного  Протоколу  та  Церемоніалу  України.  Він  є  своєрідним   представником  України,  що  репрезентує  її  на  міжнародному  рівні.   31  липня  2015  року  назву  Національного  музею  змінено  -  «Меморіал  жертв  Голодомору».  Бібліотекар  районної  книгозбірні  відвідала  це  місце  у нашій  столиці,  що  зберігає   пам'ять  про  жертв   Голодомору   та  висвітлює  історію   геноциду   української  нації .   У  музеї  експонується  Національна    Книга  Пам`яті  жертв  голодомору  1932  -  1933  років  ( 19  томів) –  найповніший  мартиролог,  який  вміщує  інформацію  майже  про  900000  померлих  від  голодної  смерті. Також   зібрана   велика  кількість   архівних  матеріалів,   спогадів  людей,  які  пережили  страхіття,  дослідження   науковців. У  Залі  пам`яті  представлені  предмети  домашнього  вжитку  селянства  20 – 30 –х  років минулого  столітті, які  зібрані  у  селах,  постраждалих  від  голодомору.  По  колу  Зали    розміщено  екрани,  де  протягом  дня   демонструються    відео інсталяції,  які  мовою  документів,  фотографій  і  кінокадрів  розповідають  про  жахливі  роки.    На  годині  скорботи  «Німа  правда  історії»   бібліотекар  поділилася  враженнями  від  музею  -  меморіалу,  який  є  центром  вшанування  пам`яті   понад  7  мільйонів  українців,вбитих  голодною  смертю,   та  розкрила  причини,  характер  та  наслідки  голодомору. 
   Голодомор  -  душевний  біль  кожного  українця.  Це -  найтрагічніша   сторінка  історії  народу, це  -  всеукраїнське  горе,  яке  ніколи  не  пройде  з  роками.  25  листопада – День  пам`яті  жертв  Голодомору.  Запалімо  у  своєму  вікні  свічку  пам`яті  і  помолимося  за  тих,  чиє    життя  скосив  безжальний  серп    комуністичного  режиму!











середу, 22 листопада 2017 р.

«Майдан спекотний у морози»



  Чотири роки минає з початку доленосної події в історії України - Революції Гідності. Гідність і свобода - це плід багатовікових героїчних змагань наших предків, яких ми повинні вшановувати і пам’ятати, бо це вони ціною власної крові здобували мир, волю нації і долю українському народу.
   Ці події в Україні сколихнули весь світ, не залишили байдужою жодної душі.
  21 листопада білозерчани зібрались  у районному будинку культури , щоб у жалобі схилити голови перед пам’яттю Героїв Небесної Сотні, які боролися за честь, правду і гідність, віддали своє життя за Україну, за наше майбутнє! (стенд пам'яті Героям небесної сотні підготовлені раонною бібліотекою та районним музеєм)
  22 листопада з нагоди відзначення Дня Гідності та Свободи України,  з метою формування національної свідомості школярів, виховання в них почуття патріотизму у районній бібліотеці для молоді провели інформаційний хрогоскоп «Майдан спекотний у морози»
  Майдан став   місцем правди і свободи, добра, дружби, братерства й гідності. Сьогодні на сході точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Війна, яка триває зараз – це не жахливий сон, а страшний період нашої історії. Сьогодні молодь стає тією верствою населення, яка відчуває на собі найбільшу відповідальність за майбутнє.  Ми говоримо  про  війну, про солдатів, які зараз боронять незалежність нашої держави для того, щоб життя продовжувалось, щоби світило сонце і сміялись українські діти на своїй рідній Україні!