середа, 29 листопада 2017 р.

Мала Батьківщина - це рідне село. Хай славиться нині і тим, що пройшло.



  У творчої людини є велике щастя – це народження нового твору: вірша, поеми, оповідання чи повісті. Тоді прискорено б’ється серце, душу переповнюють незвичні хвилювання, зникає весь світ, і думки шикуються в ритмічні строфи. Звідки вони беруться ? Хто їх надиктовує ? Як дізнатись? Це – одна з найбільших таємниць людської свідомості.
  З упевненістю можна сказати, що нічого вищого за щастя творення для справжнього поета чи прозаїка немає, як і для митця в будь – якій іншій творчій царині.
 «Блаженна людина, що любить свій край» - ці слова стали головним  меседжем літературного свята.
Кожна книжка місцевих авторів або книга про історію нашого краю, яка виходить друком – це приємна подія.
Так, напевно, і для
білозерської авторки Євдокії Константинівни Дубовалової важливою подією в житті стало видання історичної повісті «Моя Білозерщина». Сама Єдокія Констанитинівна відома своєю невтомною активністю і небайдужістю. Ось уже 30 років є незамінним активістом районної ветеранської організації. Жити з оптимізмом допомагає їй поетична творчість. 40 років вона є активним членом літературної студії «Біле озеро», а зараз ще й керівником. Часто Євд.Константинівна висловлює свої думки через поетичне слово. Має власні друковані видання, друкується в газеті Придніпровська зірка а також її твори входять в колективні 13 збірок. А ще шановна Євдокія Константинівна є керівником ветеранського ансамблю «Калина», бо крім поезії її творчу душу зігріває краса української пісні.
   29 листопада у Білозерській районній бібліотеці  презентували її книжку «Моя Білозерщина», у якій досліджуються сторінки історії нашого краю. 
Переважна більшість українців або народилися, або живуть в селах. Відходять покоління, приходять нові… Що ми знаємо про своє село? Чи дослідили його історію? Чи розповіли про видатних людей? Саме таке питання і поставила Євдокія Константинівна. І відповіддю на нього стало написання історичної повісті.
 Адже книги про історію «малої Батьківщини» - це як сплата боргу пращурам, сучасникам і потомкам, спроба відкрити віконце у своє минуле. З болеем чуємо, як зникають з карти, вимирають українські села. І що особливо прикро: зникають не тільки з карти, а й з нашої пам’яті. І ми просто права не маємо існувати безбатченками на цій землі…  Матеріали книги повертають нас у давнє минуле і не у таке вже далеке, але багатьом молодим вже, на жаль, маловідомий час. В кращому випадку для них це – історичні моменти, які спонукають до роздумів про минуле і сьогодення.  Адже пройде час - і своя дитина спитає: «А як воно було ото колись?» І що їй скажемо? Білозерчанам вже точно буде про що розповісти нащадкам.  
   Ми  дякуємо шанованій Євдокії Константинівні –за її клопіткий труд на благо усього району, і за те, що вона зробила для рідного села, не зважаючи ні на свій час, ні на кошти. Ми горді і щасливі, що маємо таку землячку. 














Немає коментарів:

Дописати коментар