пʼятницю, 25 липня 2014 р.

Монументальна Шевченкіана на Білозерській землі.


   Тараса Григоровича Шевченка, без сумнівів, можна вважати видатною особистістю, адже він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Без його постаті не можливо уявити Україну, адже все життя і творчість він присвятив українському народові.
  На знак шани до Кобзаря по всій Україні, у багатьох містах і селах нашої держави встановлюють пам’ятники, які увічнюють образ українського народного поета, революціонера-демократа.
На сьогоднішній день налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.
В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області. 
На Херсонщині перший пам’ятник Кобзарю встановлений у 1922 році в селі Станіслав Білозерського району. Ця подія пов’язана з перебуванням у Станіславі актора Юрія Васильовича Шумського. Багато сил віддавав він згуртуванню творчої молоді Станіслава, тут активно діяв драмгурток. Але разом з тим Юрій Васильович мав піднесену мрію вшанувати пам’ять Кобзаря, відкривши в селі пам’ятник.
Станіславці радо сприйняли пропозицію. Погруддя замовили в Києві. Воно було встановлено в центрі села на величному, заввишки в кілька метрів постаменті — пам’ятник було відкрито 8 листопада 1922 року. На лицьовому боці постаменту зображено бандуру, сувій паперу, пензлі, на решті боків — рядки з невмирущих творів Кобзаря. Щороку в шевченківські дні тут людно — проходять свята пам’яті великого сина українського народу.

Пізніше пам’ятники поетові з’явилися і в с. Софіївка, с. Дар’ївка,           с. Широка Балка, смт Білозерка, с. Чорнобаївка. Біля них проводяться заходи вшанування поета, літературні свята, конкурси-поезії.
Не може не привернути увагу скульптурний портрет Т.Г.Шевченка у селі Широка Балка  – робота Херсонських художньо-виробничих майстерень. Погруддя мармурове, постамент та цоколь – з каменю-ракушняку та цегли, оцементовані, облицьовані плитами з мармурової крихти. Пам’ятник відкрито у березні 1964 року.

Здавна бережуть у своїх серцях пам'ять про поета жителі села Софіївка. Місцем проведення масових заходів щодо вшанування пам’яті Кобзаря й інших акцій є пам’ятник Т.Г. Шевченку. Погруддя встановлене в центрі села і є свідченням любові мешканців  до геніального сина України Тараса Шевченка.

Погруддя Т.Г.Шевченка було встановлено і в селі Дар’ївка, виготовлене архітектором Шапко І.Г. з бетону. Для жителів села він є символом чесності, правди і великої любові до народу, незалежності та справедливості.

Безсмертна спадщина нашого Пророка користується великою любов’ю усіх українців. Здавна бережуть у своїх серцях пам’ять про нього й жителі смт Білозерка, в центрі якого розташований пам’ятник Т.Г. Шевченку. Виготовлений ПП Логвінова Т.Н у м. Запоріжжя. Постамент з гранітної крихти, погруддя тоноване під бронзу. Урочисте відбулося 24 серпня 2001 року. Пам'ятник встановлений від жителів Білозерського району з нагоди 10-ї річниці Незалежності України.

09 березня 2014 року, в рамках святкування 200-ї річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, в с.Чорнобаївка за кошти територіальної громади було встановлено погруддя видатному українському письменнику, поету та художнику Т.Г.Шевченку. В урочистому мітингу з нагоди відкриття погруддя взяли участь представники місцевої влади, депутати районної та сільської ради, громадськість, молодь.
Ім'я Тараса Григоровича Шевченка не забуто. Як писав Іван Франко, "найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець".
Саме "Монументальну Шевченкіану" на засіданні клубу "Пошук" розкрила Журавленко Ольга, спеціаліст по охороні пам’яток історії та культури. Для пошуковців кожне засідання - це відкриття нових сторінок історії малої Батьківщини.



середу, 16 липня 2014 р.

Україна пора великих сподівань.


Щороку, коли розквітчаний літними барвами липень перетинає свою серединну позначку, ми пригадуємо 1990 рік, коли у плині хвилюючих подій тогодення одним із найбільших виразних постав день ухвалення українським парламентом Декларації про державний суверенітет України.
  Порівняно з життям людини його віддалено можна зіставити з таким буденним й водночас урочистим актом, як отримання паспорта громадянина держави, що наділяє особу не тільки всім обсягом гарантованих Конституцією України прав, але й цілим комплексом обов’язків, врешті, свідчить про те, що вона стає самостійною та відповідальною за свої вчинки.
  Декларація є документом, який завжди зберігатиме свою політичну і правову актуальність. І не лише з огляду на її історичне значення у процесі постання незалежної України, а й виходячи з сучасних завдань розвитку держави.
  16 липня у бібліотеці на історичній годині «Україна пора великих сподівань» розглядали хронологію тих подій, важливість та роль Декларації для кожного громадянина України. Для масового користувача підготували мультимедійну презентацію «Декларація: історія прийняття», показали відеоролики «Україна в 1990 році»  «16 липня 1990р».

четвер, 10 липня 2014 р.

Зроби правильний вибір!


   На сьогоднішньому Дню довіри «Наркоманія – пастка для юні», ми зупинилися на одній із найважливіших проблем, з якою молодь може зіткнутися. Ця проблема – наркотики. Молоде покоління повинне володіти інформацією про наркотики для того, щоб протистояти їм.
   Діти дізналися, що одні види наркотиків, такі  як кокаїн і марихуану, одержують із рослин, інші , наприклад ЛСД і екстазі, виготовляють хімічним способом. Дізналися  про вплив деяких із них на організм людини.
  Людина, яка всерйоз захопилася наркотиками, поступово потрапляє до злочинного середовища. Наркотики і злочинність йдуть у парі. Звичайно, усе починається з дрібних крадіжок у магазинах, а закінчується більш серйозними злочинами – пограбуванням, розбоєм і насильством.
   Люди часто не усвідомлюють загрози, яка повязана зі вживанням наркотиків.
Вони відсторонюються від друзів і родичів, перестають цікавитися школою, ізолюються, стають агресивними.
   Щоб відмовитися від пропозиції спробувати наркотики, треба мати силу волі, тобто бути людиною впевненою у собі. Ми розповіли про різні типи поведінки і спробували разом зрозуміти, який із них є найпродуктивнішим: пасивний, агресивний чи впевнений. Дійщли висновку, що впевнена поведінка є найбільш ефективною.
   Бібліотекарі нагадали молодим людям, що вони тільки вступають у повноцінне життя, яке наповнене багатьма приємними подіями. Так багато треба встигнути зробити корисного, стільки  необхідно побачити й пізнати. Але, насамперед, треба навчитися правильно вирішувати життєві проблеми, не уникати відповідальності та не бути байдужими.





пʼятницю, 4 липня 2014 р.

«Хто вміє віночок вити, той вміє життя любити»


   Сучасне життя наповнене бурхливим розвитком високих наукових технологій, надзвичайними темпами і ритмами, які значно впливають на наш побут і спосіб життя. І тим цінніший інтерес до національного коріння, до витоків, традицій, етнічних особливостей, які лежать в основі нашої національної самобутності. Сьогодні питання національного відродження особливо актуальне, адже побудова сильної сучасної незалежної держави неможлива без міцного національно — історичного фундаменту, значною складовою якого є історично сформовані національні символи
   Віночок, сплетений з квіточок і трав, оздоблений яскравими стрічками, — один з найдавніших українських символів. Образ української дівчини з заплетеною косою неможливий без гарно увінчаної квітами голови. Та мало хто сьогодні знає, що це не тільки чудова прикраса, яка формує естетичний зовнішній вигляд юної українки, а перш за все — важливий елемент — символ українського життя. Тож саме вінку і дівочій косі був присвячений етнографічний меридіан «Хто вміє віночок вити, той вміє життя любити». Дана тема є актуальною ще й тим, що в період цього відродження все ще простежується багато білих плям у вивченні традицій українського вінкоплетення, застосуванні цієї національної прикраси у різноманітних народних обрядах, трактуванні символічно-оберегового значення усього вінка та окремих його складових; невігластва у підборі квітів, стрічок та інших матеріалів для вінків, ігнорування вікових традицій у створенні вінків для різних вікових категорій та обрядів тощо
   Народна етнічна спадщина — безцінний скарб кожного народу. Зневажливе ставлення до своєї багатовікової історії, її культури та традицій спричиняє культурний занепад нації і всього суспільства. А сучасна культура та звичаї, перестаючи живитись давніми народними джерелами, втрачає свій національний колорит і привабливість, перестає бути цікавою громадянам країни. Справжнє розуміння української культури неможливе без знання народних традицій та обрядів, без знайомства з національними символами і оберегами.