Мандрівка в глибину народних звичаїв.

    В народі  говорять ; «Зима прийшла і празничків привела». І дійсно: взимку майже щодня – свято. Перше   у грудні  -  Ввведення в храм  Пресвятої  Богородиці, яке  відкриває початок так званої української зимової обрядовості. А потім  день  Катерини -  свято жіночої  долі, Андрія з романтичною  калитою , парубоцьким гулянням,  Варвари – покровительки  вишивальниць, Наума –пророка – покровителя розуму, знань і доброчинства. Свято  Миколая Чудотворця взагалі є найулюбленішим днем для дітей, котрі вірять у  справжню казку   й  отримують подарунки. Саме у зимовому циклі зосереджена  найбільша кількість обрядових  дійств,  якими українці намагалися забезпечити  щасливу долю, здоров`я, достаток у майбутньому році  і житті.

     Здавна існувала у нашого  народу чудова традиція – вечорниці, які відвідувала  сільська  молодь з величезним  бажанням.  Вони  були справжньою  народною  школою  життя з повчальними і  веселими  розмовами , розвагами. Зимові українські  вечорниці  називали вечорами мудрості й осмислення.  Займаючись вишиванням, ткацтвом, шитвом, різьбярством, молодь співали  своїх пісень, слухали  від старших, особливо про козаків.  Ось  на таких зібраннях гартувалася козацька вдача,  продовжувалися  традиції славного українського роду.  Ще народні гуляння були свого  роду клубом  для дівчат  та  хлопців, де можна  познайомитися , поспілкуватися, пізнати одне одного і ,головне, одружитися.  Про незабутні  дні  молодості, її неповторність згадували на  засіданні краєзнавчого  клубу  «Пошук» разом  із  жінками   поважного  віку. Було  що  розповісти  присутнім  про  цікавий  період  життя,  коли «цілу  ніч  гуляли, пісень  співали і  щасливу  доленьку  свою  шукали» !  Чарівна пора  дівування  сповнена   радістю, любов`ю, гаданням і неперевершеними  витівками, тому  й поринули  із незвичайним захопленням  у  світ  юності.

   Наші традиції та звичаї  унікальні, пройшли  випробування часом і  стали  народним  надбанням.  Від того, як ми будемо зберігати свої кращі  перлини  минулого, наступні покоління не тільки   оцінюватимуть нас, але й збережуть  сьогоднішні здобутки, які згодом можуть  стати  традиціями. У  час  відродження духовності  ми  повинні більше  пізнавати, шанувати свій народ, рідну  мову, землю свою,  бо ми частина всього  цього, нам рідного  і близького!