Гетьман, котрий не зміг реально встановити свою владу в Україні, але його боротьба за незалежність Батьківщини була більш, ніж реальною. Видатний гетьман досить довгий час вважався правою рукою Івана Мазепи, його найближчим сподвижником. Аналіз діяльності Пилипа Орлика часто неповний, історики оцінюють та демонструють юридично-формальну сторону його життя, в першу чергу – знамениту Конституцію.
Натомість, про військові та дипломатичні якості майже не говорять, тим самим замовчують великого стратега. Послідовник Мазепи був надзвичайно талановитим, і зумів зацікавити Західну Європу українським питанням. На жаль, його потуги залишилися не здійсненими, причому значною мірою через відсутність взаємодії в Україні між Запорозькою Січчю та Гетьманщиною.
Пилип Орлик походив із чеської шляхти, котра осіла в Речі Посполитій, точніше в Литві, ще після Гуситських війн. Поступово родина Гетьмана Пилипа Орлика схилилася до православ’я, – мабуть, під впливом білоруського оточення. Кар’єрне зростання Пилипа Орлика після єзуїтського училища все одно відбувалося в напрямку православ’я Києво-Могилянської колегії, і в цій системі його помітили.
Здібний писар зацікавив людей Мазепи, котрі, як і сам гетьман, також мали давні зв’язки із київським братством.
Для тогочасної системи гетьманського управління Орлик був справжньою знахідкою, оскільки володів неабияким талантом ораторства та був здібним поліглотом – знав мови всіх сусідніх з Україною народів, а також володів тими, котрі вважалися міжнародними – латинською, грецькою, польською, французькою, німецькою та іншими. Інтелігентність та освіченість допомагали Орлику зростати вгору по щаблях влади, якої він, однак, ніколи не добивався надто жадібно – скоріше, навпаки, не проявляв достатньої активності для освоєння нових урядів.
Це була людина, котра вміла грати в команді і бути її органічним елементом – найважливішим для Івана Мазепи.
Генеральний писар традиційно мав друге значення в державі після самого гетьмана – якщо не за формальністю посади, то за впливом на ситуацію.
Пилип Орлик поділяв плани Мазепи щодо протистояння із Москвою. Більше того, можемо стверджувати, що в силу молодшого віку Пилип Орлик бачив ситуацію в Україні по-іншому, більш сучасно, ніж старий гетьман, і був готовий до радикальних змін. Тому під час гетьманування Орлика відкрита антиросійська дипломатія стала одним із провідних напрямків його діяльності.
У 1710 році Пилипа Орлика обирають гетьманом Війська Запорізького, а фактично – всієї України, але вже у вигнанні. Орлик мав велику підтримку серед старшини і беззаперечний авторитет як досвідчений керівник та послідовник Мазепи. У зв’язку із обранням Орлик укладає із козацтвом особливий договір – «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького». Вважають, що цей документ було створено ще при Мазепі за його ініціативи, хоча істину знайти складно.
Важливо те, що Конституція стала втіленням стремлінь козацтва до демократичного розвитку країни – як гетьманської старшини, так і запорожців, а також їхніх спільних перспектив здобути державну незалежність.
Не зайвим буде нагадати, що 5 квітня минуло 310 років з дня прийняття Конституції Пилипа Орлика – документа, що побачив світ на 77 років раніше за Конституцію США, і на 81 рік раніше за польську.
Прикрим фактом історії є те, що Конституції Пилипа Орлика просто не поталанило: всі добре знають Конституції США 1787 року та Франції 1791 року і навіть пам’ятають Конституцію Польщі 1791 року, оскільки ці документи були ухвалені представницькою владою існуючих держав і підтримувались авторитетом державної влади. Навіть поділи Польщі в 1793 і 1795 роках, які поховали на 120 років державність польського народу, не зняли згадку про польську – першу в Європі – Конституцію 1791 року.
Конституцію ж Пилипа Орлика було ухвалено представниками лише частини українського козацтва, урядом в екзилі, з яким ніхто із «сильних світу цього» не мав намірів серйозно контактувати. Європа в той час була налякана експансією потужної Швеції більше, ніж посиленням петровської Московії, яка тоді відігравала для Європи позитивну роль, оскільки створювала загрозу Османській імперії. Окрім того, в Європі набирали оберти монархо-імперські тенденції. Усталені монархічні двори розшматовували і поглинали малі та слабкі країни (Угорщину, Лівонію, Італію, Польщу), тому вони зовсім не були зацікавлені у появі нових держав, до того ж – із республікансько-демократичною формою устрою і правління.
Конституція Пилипа Орлика викликає гордість за українство — і водночас гіркоту з приводу величезної інтелектуальної втрати. Майже трьохсотлітнє забуття, до якого доклали зусилля представники «культурного прошарку» спочатку російської, а потім і більшовицької імперій, зробило свою чорну справу.
Після відродження державної незалежності українського народу в 1991 р. Конституція Пилипа Орлика набула статусу пам’ятки української філософської та правової думки, але її велич усе ще залишається недостатньо відомою і мало оціненою основною масою, навіть тими, хто репрезентує себе як «українська еліта». Хоча про Конституцію Пилипа Орлика вже давно слід говорити не лише як про пам’ятку української політико-правової думки, а й як про пам’ятку світової політико-правової та філософської думки, що її подарувала цивілізованому світові українська культурна еліта.
Немає коментарів:
Дописати коментар