Медична фантастика

Карантин послабити... і продовжили. Чим себе розважити далі?

 Вибір: почитати книжку, подивитись цікаве кіно, нарешті, пограти в якусь настільну гру, 
типу “Мафії”… Однак на тлі завжди маячить привид епідемії і періодично просто-таки 
тягне почитати щось “медичне” - але позитивне, і щоб героїчні лікарі врятували якщо не
 світ, то хоча б вилікували хворого, і щоб не дуже було схоже на сьогодення. На щастя, 
медицина давно зайняла одне із провідних місць в науковій фантастиці…

Шлях в наукову фантастику для медицини, як не дивно, відкрили тепер уже класики 
пригодницької літератури – причому не англійці, не американці, а взагалі французи. 

Невеличка повість, “Дослід лікаря Окса”, нашвидкуруч написана Жулем Верном в
 далекому 1872 році стала родоначальником практично всієї “медичної” наукової 
фантастики. В ній є всі елементи сучасного лікарського трилера – таємниче захворювання,
 яке ніхто не може зрозуміти, детективне розслідування – де не ловлять злочинця, а
 шукають джерело хвороби. І, звичайно, геніальний лікар, який створює ліки. Щоправда, 
французький письменник весело посміявся над читачами, хвацько помінявши місцями 
хворобу і ліки – епідемію в маленькому місті Кікандон спричинив не вірус і не бактерія, а
 всього тільки збільшення концентрації кисню в повітрі. 

Але початок було покладено, для фантастів відкрився цілий новий всесвіт. 

Услід за Жулем Верном в жанр медичної фантастики парашутував Луї Буссенар – до теми
 він підійшов значно серйозніше, створивши першого лікаря-супергероя на ім’я Синтез. 
Свій час він випередив на цілі століття, адже не лише заввиграшки міг упоратись із
 будь-якою хворобою, а й опанував анабіоз та регенерацію. Два романи – “Таємниці
 лікаря Синтеза” (1888) та “Десять тисяч років серед льоду” (1890) поєднували в собі
 традиційну французьку пригодницьку прозу та спроби зазирнути в майбутнє медицини 
(буквально – лікар Синтез заморожує себе і потрапляє в 117-те століття). 

Але із традиційним “лікарем-генієм” Буссенару нудно – він створює цикл “Подвиги санітарки”
, героїнею якого робить молоду військову лікарку Фрікетту – яка рятує людей на фронті і 
періодично втрапляє в фантастичні пригоди – то в Кореї та Японії, то на охопленій
 повстанням Кубі. І хоч фантастичного в романах “Із Червоним Хрестом” (1896) та 
 “Палаючий острів” (1897) мало, саме такий образ лікаря-подвижника, який не боїться
 лізти під кулі задля порятунку людей, а не лікаря-експериментатора із таємничої 
лабораторії, стане потім для наукової фантастики основним.

Англо-американська фантастика медицину розглядала зовсім в іншому ключі. Лікар в 
них виглядав швидше інфернальною фігурою – достатньо згадати класичні твори  
Р. Л. Стівенсона “Дивний випадок доктора Джекілла та містера Хайда” (1886). 
А також Герберта Уеллса “Острів доктора Моро” (1896) та “Людину-невидимку” (1897) 
  - який втручається в життя людини і ламає його. Жаху піддав і культовий нині  
Говард Філліпс Лавкрафт, чий “Герберт Уест - реаніматор” (1922)вважається одним із 
перших творів в жанрах “хоррор” та “зомбо-апокаліпсис” - адже лікар в ньому, в гонитві за 
таємницею життя, породжує зомбі. Ці твори виявились настільки вдалими, що на довгі 
десятиліття медицина стала невід'ємною частиною літератури жахів.

Все змінилось аж після Другої світової, коли уже нове покоління письменників-фантастів в
 пошуках нових тем для своїх книг знову звернуло увагу на медицину і на образи лікарів.
 “Енциклопедія фантастики” Дж. Клюта та П. Ніколлса вважає, що піонером нової медичної
 фантастики був Сиріл Корнблат, відомий більше за своїм найкращим романом “Операція 
Венера”.

В своєму оповіданні “Маленька чорна валізка” (1950) він не просто зачіпає медичну 
тематику, а й ставить моральну дилему – що для лікаря важливіше, рятувати життя, чи
 зашибати гроші? До жалюгідного п'янички та шахрая до рук потрапляють медичні
 інструменти із далекого майбутнього. Дива, які вони творять, глибоко змінюють його – 
колишній шарлатан стає справжнім подвижником. Але це також стає причиною його 
трагічної загибелі… 

Як і маленька повість Жуля Верна у свій час, це невеличке оповідання стало подією в 
науковій фантастиці, відкриттям нових горизонтів. 

Невдовзі великий фантаст і візіонер Філіп К. Дік обіграв корнблатівський сюжет, додавши 
в нього нотку іронії та парадоксу. В його “Лікарі Майбутнє” (1953) не чарівний інструмент 
потрапляє з майбутнього в минуле, а навпаки, лікар-подвижник Джім Парсонс із минулого
 потрапляє в “світле майбутнє” - де про медицину і зовсім забули. Там дешевше і простіше
 вбити хвору людину, ніж лікувати. Вірний своїм поглядам, Філіп Дік робить Парсонса
 революціонером, який із своєю валізкою і непохитними принципами повертає людям давно
 втрачене милосердя та відчуття справедливості.

Вклад Філіпа Діка до “медичної” фантастики цим не обмежився. “Клани Альфанського 
Місяця” (1964) моделюють унікальне суспільство – під час зоряної війни цілий дурдом 
опинився на нічийній території. Залишені напризволяще хворі створили свою державу, із
 парламентом і політичними фракціями параноїків, шизофреників та аутистів. Химерне 
плетиво подій ставить філософське питання: а хто тут взагалі ненормальний? Земляни, 
які самі заплутались в своїх прихованих планах та інтересах, чи хворі, для яких політичні
 парадокси – простенькі задачки, на один психоделічний трип.

Однак справжній прорив наступив із приходом в фантастику двох класиків – Джеймса Уайта
 та Мюррея Лейнстера. Вони вважаються титанами науково-фантастичної медицини, на 
яких рівняються всі інші. Вони абсолютно різні – і в той же час схожі. 

Світ Джеймса Уайта масштабний і комплексний – в ньому відпрацьовано все: від медичної
 класифікації десятків і сотень розумних видів до проблем, які він ставить перед зоряними 
медиками. Щоб описати Космічний Госпіталь, створений його фантазією, знадобилось цілих
 12 романів, і то цього явно замало. Більше двох десятків персонажів – і далеко не всі з них 
люди. Наприклад, Прілікла – крилатий павук, такий легенький і крихкий, що дмухни – 
розсиплеться. Але кому як не йому, впоратись із ордою дітей десятка різних видів. А
 тралтан Гурронсевас – ходячий танк на шести ногах, який був шеф-кухарем, а став – 
лікарем. Химерний чужастик Ліорен – священик всіх релігій, який лікує словом. А майор 
О'Мара – психолог, який з одного боку нагадує інквізитора, а з іншого – чарівника, здатного 
вправити будь-які мозки. 

Яскравим персонажам – яскраві проблеми. У “Великій Операції” (1971) пацієнт розміром
 із цілий континент. В “Лікарі-вбивці” (1992) ліки одночасно лікують і вбивають – причому 
одразу цілу цивілізацію. А в бурлескному “Галактичному Шеф-Кухарі” (1996) і зовсім шлях
 до одужання лежить через шлунок. Лікарі Космічного Госпіталя зупиняють війни, 
встановлюють контакт із іншими галактиками і навіть лікують зірки. 

Поряд із таким галактичним масштабом Мюррей Лейнстер здається надто непоказним із 
своїми оповіданнями про Медичну Службу. Героїв всього два – зоряний санітарний інспектор
 Калхаун і його кішкоподібний напарник Мургатройд, чий організм здатен виробити антитіла 
проти будь-якої хвороби. Але це лише на перший погляд. Маленький кораблик “Ескулап” - 
один із стовпів галактичної цивілізації. Кому, як не Калхауну, зупинити тирана, який потай
 вирішив погратись в бактеріологічну війну – “Зброя-мутант” (1964). Йому ж доведеться
 вирішити загадку “блакитної  чуми”, через яку не можуть зустрітись космічні Ромео і 
Джульєтта – “Заборонений світ” (1964). А що робити із цілою планетою, яка борсається в 
лещатах вічного карантину, бо ніхто не розуміє, чому хворіють люди – теж вирішувати йому.

Медицина у обох цих письменників – не лише ліки, вакцини та госпіталі. Це перш за все
 моральний вибір, встановлення справедливості і порятунок життів – навіть якщо це
 означатиме смертельний ризик або крок в невідомість. 

Але найбільш актуальною для нас, напевне, буде дилогія “Давній Перн”, яка входить до
 фентезійного суперциклу Енн Маккефрі “Драконовершники Перна”. Два романи –
 “Моріта – володарка драконів” (1983) та “Історія Нерілки” (1993) губляться на тлі 
епічних пригод як основної частини серії, так і іншої “медичної” фантастики. Але тим вони
 й цінні – своєю камерністю, домашністю і людяністю. Сюжет цих романів побудований 
навколо Великої Чуми, яка раптово охопила Перн. На той час планета уже почала потроху 
впадати в сонне середньовіччя, втрачаючи технології та знання. Неквапливо і сочно Енн
 Маккефрі накидає об'ємну картину тих подій, очима героїв різних прошарків населення. 
Хтось до останнього не вірить в хворобу, хтось у всі дзвони дзвонить, а хтось і жертвує
 собою для того, аби забезпечити людей ліками – гублячись у вирі стрибків в просторі та
 часі… 

Безумовно, полиця “медичної наукової фантастики” значно і значно більша. В цій статті 
немає Джона Уїндема, Гаррі Гаррісона, Джона Холдемана та Френка Герберта. Немає 
Теодора Старджона, Джона Браннера, Річарда Матесона та Пірса Ентоні. І ще… і ще…
 і ще ось це варте уваги - а формат статті обмежений.

Тут головне – почати, і кінця-краю не буде. Навіть в розкручених медійних франшизах 
можна знайти медицину. Не вірите?

Стів Перрі, наприклад, створив прекрасну дилогію “Медстар” (2004), дія в якій відбувається
 у всесвіті Зоряних Війн. Вона оповідає історію невеличкої команди лікарів під час Війни 
Клонів, куди потрапляє молода джедайка-цілителька Баррісс Оффі. І це не менш цікаво, 
 ніж сімейна сага Скайуокерів. 

Навіть в похмурому світі вічної війни Warhammer 40k є свої космодесантники-апотекарії і 
навіть цілий Орден Останньої Свічі, який рятує людей від демонічних хворіб (наприклад, в
 ”Інфернальному Реквіємі” (2019) Петера Фехерварі).

Адже куди б не рушила історія і куди б не завела фантазія, лікарі завжди будуть стояти на 
сторожі людства.