неділя, 20 грудня 2020 р.

В давнину Новий рік українці святкували навесні.

“Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…” – ця пісенька прийшла до нас ще з тих далеких часів. Ластівки прилітають навесні та співаючи, радіють приходу нового року.

У сиву давнину, коли наші предки жили в гармонії з довколишньою природою, ставились до неї з великою шанобливістю та вжали її частиною свого життя, всі святкування збігались із природними циклами.

Свято зустрічі нового літа (року) називали Новоліттям. Народження чогось нового, початок року, наступний етап життя природно розпочинався із настанням нової пори, приходом весни.


З приходом християнства на наші землі та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи» (тепер це 14 березня). Згідно з народною традицією – це перший день весни, перший день нового року.

В цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення (7 квітня). В цей день повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, — казали старі люди, – то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» – це, щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».

Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана із закликанням достатку на рік. «Під Явдоху» городники сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Господарі вгадують урожай, садівники зрізують сухе верховіття овочевих дерев, щоб дерева краще родили і щоб на них нечисть не заводилась.

Настає Новий рік – і пробуджується природа, розквітають квіти, світ народжується заново.

Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня – початку землеробських робіт, то й давні слов’яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Зима втекла – отже, настав новий рік.

Точно сказати, як святкували Новий рік в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть жодні історичні джерела, але найімовірніше його пов’язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи „Новим Літом”. Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, говорить і давній язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід – «тризну» – на честь померлих родичів.

Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом’яне опудало, що символізувало зв’язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов’язаний у нас з Великодніми святами.

“Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…” – ця пісенька прийшла до нас ще з тих далеких часів. Ластівки прилітають навесні та співаючи, радіють приходу нового року.

Отже, Новий рік українці святкували навесні. Так було до ХІІ століття…

Згодом після хрещення Київської Русі у споконвічні традиції почали вплітатись біблійні мотиви. Новий рік припадав на святої Явдохи. “Явдоха хвостом махне – сніг повіє” – казалось у приказці. Тільки Явдоха має ключі від весняних вод – тих, без яких цьогоріч не буде врожаю.

Немає коментарів:

Дописати коментар