«Душа, що не знає літер, - мертва душа!»
Кирило
9 листопада в нашій країні святкується День української писемності. Тому в бібліотеці пройшла історико – інформаційна подорож присвячена знаменній даті. Цього ж дня на Україні проводиться Всеукраїнський конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.
"Я був, є і залишатимусь українцем", - завжди наголошував Петро Яцик, живучи далеко від України, по той бік океану, в Канаді. Друзі називали його диваком і химерником. Справжній мільйонер із Канади, відвертий і щирий чоловік, він був здатний на найнесподіваніші вчинки, але здійснювані ним тільки за законами честі й совісті. Зі своїх мільйонів платив п'ятдесят відсотків податку державі, частину витрачав на власне виробництво, щоб нарощувати капітали, ще частину віддавав на те, що не приносило йому прибутку, але зробило його ім'я безсмертним - на меценатство.
Він вперше виступив з пропозицією проведення в Україні мовного конкурсу серед молоді. Цю ідею підтримала Ліга українських меценатів, що об'єднує представників бізнесу з багатьох країн світу. Вони надали спонсорську підтримку у проведенні конкурсу та нагородженні його переможців. Вагомий внесок на фінансування конкурсу зробив П.Яцик. Перший Міжнародний конкурс знавців української мови було проведено у 2000 році. За рішенням Ліги українських меценатів конкурсу було присвоєно ім'я Петра Яцика, а його дочка Надія стала почесним головою конкурсу.
Зараз кожному із нас важко уявити своє життя без літератури, цього безцінного джерела мудрості. Але були часи, коли Київська Русь не мала власного алфавіту і була змушена користуватись іншими мовами. Сьогодні ми спробуємо пригадати , коли і хто створили слов'янську азбуку, які жанри розвивалися в 10-16 століттях, хто з відомих письменників створив класичні зразки української писемності.
Говорячи про розвиток української писемності, слід згадати, що розвиток української літератури відбувався за рахунок надбань слов'янської писемності. Саме тому слід обов'язково згадати про діяльність засновників слов'янської азбуки - братів Кирила та Мефодія.
До історії культури і релігії візантійські греко-болгари Кирило і Мефодій увійшли як церковні діячі, справжні просвітителі, подвижники і святі апостоли. Мефодій і Кирило народились і виросли в Македонії, при царському дворі у сім'ї знатного вельможі сотника Лева, який мав сімох синів. Старший брат Мефодій понад дев'ять років був воєводою, потім став монахом. Брати здійснювали подвижницькі місії, відстоювали та пропагували християнство.
Кирило з юнацьких років виявив значні розумові здібності, засвоїв ряд наук, навіть переміг диспуті патріарха .Саме тоді за ним закріпилась слава філософа. Візантійський імператор Михайло послав братів у Моравію для просвітительської місії. Там, як і в інших князівствах, богослужіння велось незрозумілою латиною. Це й спонукало Кирила до створення 863 року слов'янської азбуки, що мала 38 букв.
Кирилиця — слов'янська азбука, за іменем її творця вживалася протягом сотень років, є основою сучасної азбуки всіх слов'янських народів. Нею написані «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», інші твори Київської Русі. Імена Кирила і Мефодія навічно записані в історію слов'янських народів.
Науковці , досліджуючи час виникнення писемності у різних країнах, переконалися , що чим раніше виникла писемність, тим більш високого рівня розвитку досягла ця країна.
Всі знають ім´я князя Ярослава Мудрого. Важко переоцінити його внесок у становлення Київської Русі, бо саме князь Ярослав Мудрий підвищив рівень освіти серед простого люду, створив перший збірник законів Київської Русі, зібрав безцінну бібліотеку. А розвиток країни тісно пов’язаний із розвитком книгописання. Завдяки появі літописів, ми можемо дізнатися про славне минуле нашого народу, відтворити історичну реальність.
Не можна говорити про День української писемності, не згадавши відомі літературні пам´ятки : «Велесову книгу», «Ізборник Святослава», «Повість минулих літ», «Київські літописи» та інше. Хіба можна уявити сучасну літературу без безцінних творів Григорія Сковороди та Івана Вишенського , без «Енеїди» Котляревського та поем Тараса Шевченка, без волелюбних віршів Лесі Українки та патріотичних творів Івана Франка.
Мова народу – кращий, що ніколи не в'яне, цвіт його духовного життя, найміцніший зв'язок поколінь. Коли зникає мова - зникає і народ!
Зперших кроків життя ми починаємо говорити, вчитися, пізнаємо нове.
І все це - можливо, лише завдяки нашій рідній мові.
Із сивої давнини, Від Кирила та Мефодія та Нестора Літописця впродовж багатьох століть розвивалася і розросталася наша мова.
Ми пишаємося іменами наших письменників, які своєю творчістю виборювали право на існування нашої української мови.
Шлях розвитку нашої мови –це тернистий шлях боротьби. Дуже багато жорстоких заборон пережила наша мова, але мужньо витримала всі знущання та заборони.
1.О, мово рідна !
Ти все стерпіла і ожила,
Тебе топтала нечість «рідна»,
На посміховисько вела.
2. Тебе міняли щогодини,
На мак , на джинси, самогон,
А ти стояла, мов калина,
Біля поламаних церков…
3 Неначе Фенікс , воскресала.
І знов знімалася у вись.
І дітям все своїм прощала,
Які від тебе відреклись..
Від часів царизму наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави. Але рідна мова — вистояла! Тепер вона — державна мова, а Україна та її культура святкують сьогодні своє відродження.
Давайте пам’ятати вислів Кирила, який сказав : «Душа, що не знає літер, то - мертва душа!». Перифразуючи його думку побажаємо всім ніколи не забували про безцінний скарб, джерело вікової мудрості. Про вірних помічників у вирішенні багатьох проблем, про книгу та рідну мову. Не забувайте про них у часи негоди чи щастя - і вони завжди допоможуть вам!
