Чарівні краєвиди рідного краю.

В  озеро  Біле, немов  хто  з  відерця,

Стільки  насипав  зірок  з  висоти.

В  кожній є  доля  її  білозерця –

Спробуй  лише  свою  долю  знайти!

  Людина  та  природа  - це  поняття  взаємопов’язані  і  взаємозалежні, адже  людство  існуватиме  доти, поки  існуватиме  природне  середовище. Ми  постійно  спілкуємось  з  навколишнім  світом,  якому  віддаємо  сили, у якого  черпаємо  енергію.

    Світ   навколо  нас  надзвичайно  дивовижний і  різнобарвний. Тільки  озирнись  навкруги  і  побачиш  красу  рідного  краю.  Відвідуючи  неповторну   Білозерку,  кожен  обов’язково  милується   краєвидами  Білого  озера. За  легендами   назву  озера  пов`язують з  ім`ям  княжни  Білозерки,  яка  втекла   сюди  від  татарського  хана  Мамая (  скоріше,  причину  називання  озера Білим,  а  найменування   селища  Білозеркою  слід ще  шукати  в  кольорі  води, яка  колись  була  білувата  від  вапняків).  За  іншими  переказами  мовиться  про  нескорену  дівчину, яку  бусурмани  взяли  у  полон  і  прив`язали  до  кам’яної  баби  на  вершині  кургану  й  почали  пускати  в  неї  смертельні  стріли. « І  почала  вона  прощатися  з  білим  світом.  Підвела  голову,  глянула в  ясне  небо – а  там,  аж  біля  самого  Сонця,  ширяли  могутні  степові  орли  -  білозіри…  Прийняли   орли  Білозірку  в  свою  родину,  і  стала  вона  їхньою  сестрою…» Ще  за  легендами  Біле  озеро    називали  ще  Білозіркою, бо « вгорі  над  ним   вночі  Чумацький Шлях  зірками  світився.  Одна  з  тих  зірок  найдужче  біліла – ясніла і,  мов  срібло,  у  воді  відбивалася.  Набіжать  ординці, було  на  Україну, - та  й  давай  Білозерку  на  засапаних конях  перепливати.  А  перепливаючи, й  потопляться  к  бісовій  матері  тисячами .  Не  злюбили  бусурмани  це  місце й  вирішили  помститися. Взяли  вони  овечої  вовни  сім  сотень  тюків та й  заткнули  нею всі  сім  джерел…  Та  не  перевелася  вода й  потуга   Білозірчина!  Пішла  вона  під  землю від  хижих  розбійників і  там  безмежним  морем  розлилася.  Кажуть:  хто  дістанеться  того  моря  й  визволить  Білозірку  з  підземелля, тому  вона  багато  срібла  й  золота  подарує…»  А  зараз  наше  озеро  поєднано з  р.  Кошовою,  яка  разом з могутнім  Дніпром,  немов  українські сорочки  - вишиванки,розгорнули  свої  притоки  - рукави  на  всі  боки  і  милуються  красою водного  простору, уквітчаного  з  усіх  боків   білими  кув шинками  та  ліліями.

  Вода  -  це  символ життєдайності, символ  багатства, особливо у  нашому  степовому  краї.  І  ми  намагаємося  жити  в  гармонії  з  природою.   Природне  відновлення  річок  та  озер  шляхом  створення  водоохоронних  зон  та  прибережних смуг -  ось один із   шляхів  вирішення  проблеми  відновлення  первозданної  краси  і  величі  нашого  водного  простору.  Бо  хочеться й  надалі  насолоджуватися  красою  рідної  землі,  по – справжньому  відпочивати  біля  таких  місць  і  набиратися сили,  енергії !