«В роки війни вони були дітьми».

(допис від Світлани Пекалюк, завідувачки Олександрівської сільської бібліотеки).

    Війна ... Болем і горем позначилася вона на долі кожної людини, кожної сім'ї, сіючи смерть та страждання.

    250 олександрівців громили фашистів на фронтах Другої світової війни,120 з них не повернулися до рідних домівок.  69 односельців були вивезені до Німеччини на примусові роботи. Вивозилися цілі сім’ї. Не всі змогли повернутися до рідних домівок.

     Вже відлетіли у вічність і ті, які здобули нам Велику Перемогу.

     Багато горя, страждань принесла війна нашому народу. Особливо дітям. В роки Другої світової війни загинуло 13 млн дітей. У всі часи, у всіх війнах були вбиті і полонені, але в жодній війні так не страждали діти.

     26 жовтня працівники Олександрівської сільської бібліотеки разом зі шкільною бібліотекою підготували та провели зустріч «В роки війни вони були дітьми», присвячену 74-й річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників. На неї були запрошені діти війни, яких малолітніми  вивезли до Німеччини разом зі своїми батьками, а, в основному, з матусями (бо татусі були на фронті), братами, сестрами. Це Гоман (Ревенко) Галина Михайлівна, Буцнова (Бесараб) Марія Федорівна, Кас’ян Микола Павлович, Гупал Володимир Захарович.

      Зі сльозами на очах, затамувавши подих, діти слухали спогади сивочолих бабусь та дідусів про те, як вони були зовсім маленькими, лише 1,5 - 2 рочки, коли їх посадили у вагони і вивезли до Німеччини. Слухали про те, як вони рано стали дорослими, бо їхнє життя було наповнене такими випробуваннями, що в це, навіть, важко повірити. А це було… І етапи, і голод, і холод, і поневіряння, і побої «бауерів». Їх розлучали з матусями, морили голодом, старших примушували працювати. Вони не раз опинялися під дулом автомата. Та все ж, незважаючи ні на що, їм вдалося вижити і повернутися в рідне село, де від їх домівок залишилися лише руїни.

      Були серед запрошених і Гоман Володимир Олексійович та Кас’ян Ольга Захарівна. Володимир Олексійович із сім’єю залишився в окупованій Олександрівці. Не раз терпів приниження від поліцаїв, а одного разу сім’я мало не була розстріляна есесівцем. Кас’ян Ольга Захарівна  народилася вже у післявоєнні роки, та поділилася спогадами про своїх рідних. Бібліотекар Манойло Ірина Яківна розповіла про родину свого чоловіка, яка теж зазнала поневірянь в роки окупації.

     Чимало випробувань випало на долі наших шанованих гостей і в післявоєнні роки.

     З болем у голосі, зі сльозами на очах запрошені звернулися до дітей з проханням пам’ятати про події Другої світової війни, розпитати своїх рідних про долю своєї родини в роки війни, поки ще є в кого питати, бо може бути запізно. Буцнова Марія Федорівна прочитала свій вірш-побажання юному поколінню і всі разом переглянули фотовиставку «Хоробрі серця олександрівців» про воїнів АТО.

     Діти подякували гостям за їх спогади, побажали активного довголіття, здоров’я, щоб їх оселі повнилися достатком, мирного для всіх неба, щоб закінчилася війна на сході України і захисники всі живими повернулися додому.