З історії заселення Білозерки.


Яка безодня часу відділяє нас від найдавнішого населення нашого краю!
  Важко повірити, але наші безмежні степи були притулком для багатьох племен і народів: трипільці, скіфи, сармати, гуни, різні тюркомовні народи – ось неповний перелік етносів нашого краю. Проте, вони не пішли в небуття, а залишили  для нащадків численні свідчення в археологічних пам′ятках – курганах (поховальних комплексах), городищах та поселеннях.
   Значну кількість курганів розкопано протягом  1886 -1889р.р. в межах володінь землевласників Скадовських. Саме це надало Білозерці статусу однієї з найкращих археологічно досліджених територій Російської імперії
(на той час 80% українських земель входили до її складу).
  Іноді поховання під курганами перекривались кам′яними  плитами, які своїми контурами нагадують людські силуети. Існує наукова гіпотеза,  що такі антропоморфні стели  встановлювали на своїх святилищах наші пращури. Тобто, ці стели є не лише найдавнішими монументальними скульптурами, але й пам′ятками релігійного культу племен  епохи міді (IV – II тис. до н.е.).
Три таких стел було виявлено на теренах сучасної Білозерки.
  Сенсаційною знахідкою ГЛ.Скадовського (онука Б.Б. Скадовського, одного із засновників нашого селища), кандидата природничих наук , землевласника, археолога-аматора, є унікальний мальований горщик трипільської культури.  Її назва походить від с. Трипілля на Київщині, де українським археологом Вікентієм Хвойкою  1893р. було виявлено першу пам′ятку цієї культури. Знахідка підтверджує думку науковців , що трипільці кожні 50-100 років покидали виснажені землі і мігрували в інші края. Знахідка значуща ще й тим, що гончарство в ті часи було синонімом багатства. Горщик можна оглянути в експозиції Херсонського краєзнавчого музею.
  Трипільська культура , за рівнем свого розвитку, впритул наблизилась до перших світових цивілізацій  країн Малої Азії (Урарту, Ассирії, Лідії) та Єгипту.
  Сучасні історики вважають, що трипільці - прямі предки українців.
   Якщо вірити Геродоту (давньогрецький історик), легендарні кочівники –скіфи з′явились у Причорноморських степах у другій половині VII ст. до н.е.
Підкоривши місцеве населення, заснували власну державу – Велику Скіфію, яка займала всі південні степи і мала форму рівностороннього чотирикутника, одна сторона якого прилягала до берегів Чорного моря. Майже вся сучасна Херсонщина знаходилась у цій геометричній конфігурації.
  Зі сходу, під брязкіт зброї і лиття крові, у наші степи проникли кочові племена сарматів, які перевершили скіфів у військовій справі. Опинившись у ворожому оточенні, скіфи відступили у пониззя Дніпра, де побудували ряд укріплених городищ. Залишки одного з них та сарматське поховання виявлено та досліджено в межах Білозерки.
   Справжнім скарбом нашого краю є антична (стародавня) спадщина. Майже
2,5 тис. літ тому розпочалася грандіозна акція – «Велика грецька колонізація» Північного Причорномор′я.  Древні греки переселились на
узбережжя Чорного моря і Бузького лиману та заснували тут ряд міст: Ольвію, Тіру, Пантікапей, Херсонес, Фанагорію, Овідіополь та інші міста, всіх не прелічиш.
  Недарма давньогрецький філософ Платон потішався: «Греки обсіли Чорне море, як жаби ставок!»
  Греки привезли з собою полісну модель суспільного устрою: місто – центр політичного життя, ремесл, торгівлі і культури та хору (сільськогосподарський округ).
  Наш край також долучився до цього процесу. При в'їзді до  селища, зі сторони Херсона, є знак  «Білозерське городище». Давнє «Білозерське городище» входило до складу Ольвійської  хори. Дослідження цієї історичної пам'ятки розпочалося 1867 року і продовжувалось (з перервами) до 2003 року. Основою економічного життя його населення було землеробство, рибальство та придомне скотарство. «Городище» було також опорним пунктом у торгівлі Ольвії з населенням Нижнього Дніпра. Матеріали досліджень зберігаються у колекції  Інституту археології АН України (м. Київ),  у фондах Херсонського краєзнавчого музею та в колекції Херсонського державного університету.
   Після розмежування земель ця надзвичайно цікава пам'ятка знаходиться на території Дніпровської сільської ради.
   На Херсонщині подібні «античні городища» та  «поселення» є лише вздовж узбережжя Дніпровського лиману на території сучасних сел Софіївки, Широкої Балки, Станіслава та Олександрівки.
  Завдяки античній цивілізації на Україні традиційно утвердився полісний устрій суспільства.
  В драматичну епоху  «Великого переселення народів», що являло собою гігантські етнічні міграції, протягом 1000 років, зі сходу на захід, змінюючи одне одного, варварські племена вторгались в степи Північного Причорномор'я.
  У IV ст. племена гуннів зруйнували майже всі античні поліси.
Грабіжницькі набіги кочівників змусили наших предків відступити у лісову зону під прикриття лісів, річок та боліт.
  Уже слов’янські племена об’єднались у давньоруську державу – Київську Русь, проліг Великий торговий шлях «із варяг у греки» - від Балтії по Дніпру, Дніпровським лиманом до узбережжя Чорного моря. А наш край все ще залишався обезлюдненим. Лише половецькі орди кочували по нашим степам. Пам’ятками їхнього перебування на нашій території є численні кургани, на яких встановлювались знамениті «кам’яні баби» - скульптурні зображення половецьких воїнів та їх жінок. На Херсонщині налічувалось77 «кам’яних баб» , 2 – з околиць Білозерки.
  У ХІІІ ст., з глибин Центральної Азії, змітаючи все на своєму шляху, на Київську Русь посунуло багатотисячне монголо-татарське військо під орудою хана Батия (онука Чингізхана) та заволоділо всією територією, від Волги до Чорного моря, на довгих 238 роки. Нищівного краху зазнали від монголо – татар половецькі орди.
  З часів того лихоліття до нас дійшла легенда, за якою володарка Білозірьська , рятуючись від татарського темника (воєначальника) Мамая,
зупинилась на березі озера та побудувала тут замок. Чи була  володарка реальною особою? Документальні свідчення відсутні. А от стародавня назва озера – Білозір, на тюркській мові – Ак-Гьол (Біле озеро). Чи це не відлуння давньої легенди!
  Суперечлива особа Мамая відома, в основному з літописів та епічних творів, більш схожих на фольклор. Хан Мамай – виходець  з князівського роду монгольського племені кіят. 1365р. заснував Мамаєву орду, яка володіла степами Причорномор’я, Приазов’я та Криму. Його резиденція «Замик» знаходилася в низинах Дніпра на Кінській річці (р.Конка) на тюркській «Ільянису».
  За козацької доби, яка є символом «золотого віку» України, утворилася нова держава – «Вольності Війська Запорозького низового», центром якої була Запорозька Січ. За площею вона прирівнювалась до острівної Англії. «Вольності» поділялись на 8 паланок, 2 з яких займали територію сучасної Херсонщини. Правобережну частину – Інгульська, Лівобережну – Прогнойська паланки. Козаки  Інгульської паланки мали стежити за пересуванням татар Кримського ханства, контролювали рибальство на Нижньому Дніпрі та Інгульці, збирати мито на річкових переправах. З 22 переправ відома переправа на р.Білозірці, з якої торгові каравани на човнах і плотах переправлялись до Дніпра, а далі продовжували свій шлях до Московії, Литви та Польщі.
  У другій половині ХVІІІ ст. останній кошовий отаман Петро Калнишевський запровадив тотальну колонізацію запорозької території – виникли 45 сіл, 4000 хуторів – зимівників, передусім на кордонах з Росією та Кримським ханством, які заселили сімейні козаки та селяни – 50 тис чоловік. Так виник хутір – зимівник на березі оз.Біле, біля кургану «Кебиха». Козаки Запорозької Січі називали «зимовчаків» - «сидні», «гнізд юки», а то й зовсім брутально – «баболюби»,  себе ж запорожці називали «сірома», тобто «вовки». Козакам-воїнам заборонялося одружуватись, вважалось,  що жінки силу отбирають. А взагалі назва «козак» з  тюркської мови перекладається як «воїн» та «охоронець».
  Господарство у зимівнику було прибутковим, орієнтованим на ринок. «Зимові» козаки займалися скотарством, рибальством, полюванням, городництвом. Через спустошливі набіги кримських татар («бешбаш») не було сенсу займатись традиційним землеробством. Для самооборони козаки зброю з рук не випускали та носили кольчугу – аналог сучасного бронежилета.
  Козаки хутора-зимовника мешкали на запорозьких землях задовго до заснування Білозерки. Слід визнати, що сімї «зимовчаків»  Гонтарі,  Гончарі, Кабузани та Нечаї стали її першими поселенцями.
  Після перемоги у російсько-турецькій війні 1768 – 1774рр., в якій брали участь 11000 козаків, Росія, за Кючук-Кайнарджийським мирним договором (1774р), отримала вихід до Чорного моря і вже не потребувала підтримки Запорожжя. За спеціальним маніфестом російської імператорки Катерини ІІ (1775р), Запорозька січ була ліквідована, як «кубло бунтівників і розбишак». Так Росія віддячила запорозьким козакам за вірну службу та участь у кровопролитних війнах.
 У 1780-і роки розпочалося Велике захоплення півдня України Російською імперією. Південь отримав назву – Новоросія. Дворяни українського і російського походження та іноземці отримували 12-15тис. десятин (1десятина – 1.09га) землі, за умови заселення кожного наділу 25-ю селянськими господарствами.
  І.А.Ганібал, генерал-поручик, герой російсько-турецької війни, один із засновників Херсона, двоюрідний дід О.С.Пушкіна, отримав від російської імператори Катерини ІІ в подарунок 12тис.десятин землі біля оз.Біле. Першими поселенцями були сімї козаків, але основну масу становили переселенці з Правобережної України – Бабиченки, Богдани, Богуни, Глущенки, Голуби, Довгий, Забар, Здибай, Кравченки, Майбороди, Малі, Мельниченки, Науменки, Пискуни, Сікоза,Скороход,Твардовські, Теслі, Шевченки, Щербина, Шпаки та Чернявські.
  Поселення мала статус слободи, селяни якої звільнялись від усіляких повинностей.
  За офіційними документами слобода мала найменування Білозерка, паралельна назва Іванівка (за іменем господаря).
  1784р. Білозерка з селянами була продана князю О.А.Безбородько, російському державному діячу, дипломату, вихідцю з української козацької старшини, а 1798р маєток придбав Б.Б.Скадовський, багатий землевласник польського походження. Слобода отримала другу неофіційну назву – Скадовка.
  З часом родина Скадовських розширили свої землеволодіння. Господарство було багатим. Садівництво, городництво, баштанництво, тваринництво, передусім, розведення овець та коней – давали високі прибутки. Колишні конюшні, в радянські часи, зайняло підприємство «Сільгосптехніка»..
  Збільшувалось населення Білозерки: на 1842 рік налічувалось 142 чол та 98 жінок.
На зламі ХVІІІ–ХІХ століть, у Білозерці не було автохтонного (корінного) населення. Тому слід вважати першими поселенцями козаків із зимівника та селян з Правобережної України.  Другою хвилею було переселення селян з Лівобережної України, про що свідчить характерний тип хат, що зберігся до наших часів: подовжений винос дахів, що спиралися на дубові стояки, захищав від вітру, дощу, а в спеку створював затінок.
                                                                                    
Наведені факти дають можливість зробити висновок, щозаселення Білозерки пов’язано з особами світового значення – Іван Абрамович Ганібал,Олександр Андрійович Безбородько, Балтазар Балтазарович Скадовський.
 




 Використані джерела та література
1.Документи Херсонського облдержархіву;
2.Документи Архівного відділу Білозерської райдержадміністрації.;
3.Історія міст і сіл Української РСР. Херсонская область. Київ., 1972
4.Яворницький Д.І. Історія українських козаків. Київ., Наукова думка.,1990; (перевидання)
5. Оленковський М.П. Археологічні пам’ятки Білозерського району. Херсон.-2004
6.Ратнер И.Д., Костюк Л.И. Древности Херсонщины. Симферополь, «Таврия», 1989.
7. В.І. Червінський, М.І.Обушний та інші; Історія України. Джерельний літопис. ДП «Дирекція ФВД».- 2008
8.Малий словник історії України. Київ., Либідь,-1997р
9.Козаччина. Історія України в особах. Видавництво Україна. Київ: 2000
10. Херсонський краеведческий музей. Путеводитель. И.Таврия. Симферополь,1987.


Ніна Горлова, голова Наукової управи Херсонської 
обласної Жіночої спілки "Козацька берегигя",
 курінна Українського козацтва.

Немає коментарів:

Дописати коментар