«Мужність, честь, сила і відвага»

   На знак глибокої вдячності відвазі, силі духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), під час АТО на Сході України, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України,   22 лютого в Білозерській районній бібліотеці відбувся захід «Мужність, честь, сила і відвага», на який було запрошено  Пресвітера Української православної церкви Київського патріархату Ігоря Петренко , якій на собі відчув усі тяготи війни(був у полоні),  займатися волонтерством  та духовною підтримкою нашою солдат в АТО.

Першими вийшла на Майдан молодь, бо саме її непокоїть майбутнє. Сьогодні переживаємо трагічні та водночас великі дні. У цей час ми пізнаємо нашу державу, владу та власний народ, зараз народжується наше майбутнє.

Спомин про загиблих «Героїв Небесної сотні», Героїв АТО та їхній подвиг ми маємо берегти, адже саме пам’ять об’єднує людей у боротьбі за перемогу й мир. 

Ніхто навіть не міг уявити, що у 21 столітті розпочнеться братовбивча війна між народами, які пліч-о-пліч боролись за свободу і Перемогу у Великій Вітчизняній війні. Російська армія,  ховаючись за спинами мирних жителів Донбасу, прикриваючись гаслами про захист російськомовних українців від фашистської хунти, розпочала знищення України зі Сходу.

Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна.

Справжня кровопролитна війна. Нас намагаються  винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець має зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

 Тисячі українців, що вистояли на Майдані, взявши в руки зброю, вирушили на Схід України, на Донбас, в зону анти терористичної операції, щоб захистити завоювання Революції гідності.

Військове командування часом не може знайти грошей, щоб надати солдатам необхідну амуніцію, прилади. Але для священика на сході України не стоїть питання, чи варто ризикувати життям, щоб винести пораненого й надати йому притулок у церкві. Однієї страшної ночі Церква відкрила свою браму й дала прихисток студентам, яких переслідували каральні загони. Відтоді почалася довга виснажлива війна, але водночас відбулось іще дещо важливе. Стало остаточно зрозуміло, що в цій війні Церква буде разом зі своїм народом.